Оідіум і мільдью — два небезпечні захворювання, що загрожують виноградним лозам у різних регіонах планети. З XIX століття і донині вони створюють чимало проблем виноградарям великих і малих плантацій.
Ці хвороби — справжня та несправжня борошниста роса — проявляються схожими ознаками, хоча розмноження і поширення їхніх збудників відбувається за різних умов: оідіум найшвидше розвивається за сухої спекотної погоди, а також при різких перепадах температури й вологості, мільдью "працює" на затінених ділянках з високою вологістю і найкраще почувається при комфортних 25 °C.
Хвороби наступають хвилями, які можуть змінювати одна одну разом зі зміною погоди. Перші симптоми зараження часто з’являються вже наприкінці весни — на початку літа.
Попри відмінності, обидві недуги однаково небезпечні для виноградників, оскільки здатні за лічені тижні знищити більшу частину врожаю, а в найближчій перспективі — і самі рослини. Тому, виявивши перші симптоми, слід негайно братися за лікування і відновлення насаджень.
Як поширюється оідіум
Оідіум, або справжня борошниста роса, — це специфічне захворювання, що уражає виключно виноградну культуру. Його викликає патогенний гриб Erysiphe necator, який за своєю природою шкодить лише винограду.
Спори збудника зимують між лусочками виноградних бруньок, на поверхні лози та в опалому листі. Вважається, що екстремальні морози в діапазоні –20…–25 °C знищують патоген, хоча описані випадки, коли грибок виживав навіть за температури до –30 °C.
З настанням весни, коли виноградні бруньки починають пробуджуватися і активно рости, відбувається первинне зараження молодого листя і пагонів. Сприятливі умови для розвитку патогена — поєднання високих температур і зниженої вологості повітря. У періоди спекотної погоди, коли температура сягає 25–35 °C, листя і пагони виноградної лози злегка в’януть, втрачаючи тургор, і це полегшує проникнення патогена в тканини.
Поширення захворювання відбувається досить швидко завдяки вітру, який переносить спори між рослинами, що призводить до масштабного зараження всього виноградника.
Ознаки оідіуму на винограді
Оідіум не щадить жодної частини виноградної лози, уражаючи молоді пагони й листя, квітучі суцвіття та формуючі ягоди, при цьому на кожній з них проявляється по-різному. Щоб своєчасно виявити зараження, важливо регулярно оглядати виноградні кущі.
Листя винограду сигналізує про проблему першими. На їхній верхній поверхні виникає характерний білий наліт, схожий на борошно. Поступово він поширюється і на нижню частину листка, з часом набуваючи сіруватого відтінку. При сильному ураженні листкові пластини жовтіють, втрачають життєздатність, але не опадають.
Молоді пагони також страждають від борошнистої роси: вкриваються білим нальотом, який у міру розвитку хвороби доповнюється темними плямами. Вони поступово зливаються, призводячи до відмирання уражених тканин. Нормальний ріст пагонів порушується, і процес одеревіння відбувається нерівномірно. Такі ослаблені гілки сповільнюються в рості, на них формуються нездорові "кучеряві" листки, а взимку ці пагони особливо вразливі до морозів.
Квітки винограду під впливом оідіуму припиняють свій розвиток. Суцвіття вкриваються білим нальотом, поступово всихають і опадають, не встигнувши дати життя майбутнім плодам.
На ягодах захворювання проявляється по-різному, залежно від стадії дозрівання. Молоді зав’язі розміром з горошину, що містять мало цукрів, швидко вкриваються нальотом і засихають. У більш стиглих ягід хвороба викликає деформацію і розтріскування шкірки з оголенням насіння. У період дозрівання можна помітити й інші симптоми: появу під шкіркою темних плям, формування сітчастого малюнка і утворення коркових ділянок при природному забарвленні ягід.
Причини та умови зараження мілдью
Мілдью, або несправжня борошниста роса, — одне з найнебезпечніших захворювань виноградної лози. Збудником є особливий грибоподібний організм Plasmopara viticola, що належить до родини Пероноспорових і є близьким родичем синьої плісняви.
На європейських виноградниках цей патоген з’явився у XIX столітті, коли разом з імпортною лозою з Північної Америки були завезені й спори грибка. У сприятливому кліматі розмноження збудника відбувалося стрімко, що призвело до масштабного поширення хвороби.
Сьогодні мільдью можна зустріти майже в усіх регіонах, де вирощують виноград. Винятком є лише Середня Азія з її сухим кліматом, непридатним для розмноження патогена.
Механізм зараження лози підступно простий. Спори зимують в опалому листі та верхніх шарах ґрунту. Щойно настають теплі дні з підвищеною вологістю, патогени активізуються й починають атакувати надземні частини рослини, руйнуючи хлорофіл у клітинах, що призводить до поступового відмирання тканин.
Симптоми мільдью винограду
Мільдью проявляється на виноградному листі характерними ознаками, які важливо помітити на ранній стадії захворювання. На листкових пластинах з’являються великі плями, схожі на маслянисті розводи. Їхнє забарвлення варіюється від жовтуватого до червонуватого, а форма залежить від віку листка: на молодому листі вони округлі, а на зрілому — витягнуті з нерівними краями.
Швидкість поширення хвороби безпосередньо залежить від погодних умов. У теплу вологу погоду (температура 25 °C і вологість 85%) патоген розмножується найшвидше. Нижній бік листка поступово вкривається грибницею у вигляді сріблясто-білого нальоту, який добре видно після зволоження листя.
Позбавлене нормального живлення листя спочатку буріє, потім висихає й опадає. Грибок активно розвивається, вкриваючи нальотом молоді пагони, бутони, суцвіття та незрілі плоди (цікаво, що на великих ягодах наліт не проявляється, однак вони муміфікуються й стають непридатними до споживання).
Загроза для виноградника від мільдью надзвичайно велика. За сприятливих умов грибок розмножується з вражаючою швидкістю — за сезон може утворитися до 15 поколінь патогена.
Наслідки зараження виходять далеко за межі "косметичних" дефектів:
- хвороба послаблює виноградну лозу, що негативно впливає на якість плодів — вміст цукрів знижується, ягоди набувають неприємного смаку;
- істотно знижується врожайність — втрати можуть сягати 50%;
- уражене листя стає легкою здобиччю для шкідників;
- хворі пагони не можна використовувати для живцювання, що ускладнює розмноження культури;
- ослаблені кущі втрачають зимостійкість і часто вимерзають у зимовий період.
Лікування та профілактика грибкових хвороб винограду
Основний спосіб профілактики захворювання винограду справжньою та несправжньою борошнистою росою — суворе дотримання правил агротехніки при вирощуванні цієї культури:
- придбання здорових саджанців у перевірених розсадниках;
- висадка лози на відповідних ділянках — підвищених, добре освітлених, без застою води;
- розріджена посадка і мульчування ґрунту;
- дотримання режиму поливу та підживлень;
- збалансоване внесення азотних і калійно-фосфорних добрив;
- своєчасна обрізка і пасинкування лози;
- підв’язування рослин до шпалер.
До профілактичних заходів також належить регулярний догляд за ділянкою: своєчасне прибирання бур’янів і рослинних решток, глибоке перекопування ґрунту в пристовбурній зоні восени або ранньою весною.
Профілактичну обробку виноградника від оідіуму і мільдью проводять ранньою весною — після досягнення листочками довжини 2,5–3 см, але строго до цвітіння. Важливо встигнути до того, як настануть оптимальні умови для розвитку і розмноження грибка. Для обприскування можна використовувати мідьвмісні фунгіциди: бордоську суміш, Оксихом. Також підійдуть системні препарати — Хорус.
Для підтримання результату рекомендується провести щонайменше одну повторну профілактичну обробку виноградника влітку, після цвітіння. Для обприскування в період плодоношення безпечніше використовувати біологічні пестициди (наприклад, Фітоспорин-М).
Якщо на винограднику виявлено перші ознаки ураження грибком, слід терміново вжити заходів для захисту лози. На початковій стадії зараження можна застосувати розчин марганцівки (5–7 г речовини на 10 л води), ретельно обприскавши виноград по листю. Якщо перше обприскування не дало результату, допускається повторна обробка через кілька днів із підвищенням дозування: 10–14 г марганцівки на 10 л води.
При появі більш помітних ознак борошнистої роси кущі потрібно обробити контактними фунгіцидами з міддю у складі (1%-на бордоська рідина, хлорокис міді, Абіга-Пік). Слід пам’ятати, що мідьвмісні препарати швидко змиваються опадами, тому потрібні повторні обробки: через 7–10 днів після першої, далі кожні 7–10 днів до повного зникнення симптомів.
Замість мідьвмісних можна (і навіть краще!) використовувати комбіновані засоби на основі триазолів. Хороші результати в боротьбі з грибковими хворобами винограду показали препарати, що містять пенконазол (Топаз), стробілурини (Стробі, Провізор). І, звісно, класика лікування оідіуму — сірковмісний фунгіцид Тіовіт Джет. Робочий розчин готують, розводячи 30–50 г речовини в 10 л води, і обприскують насадження з розрахунку 10 л на 100 кв.м. Оскільки термін очікування у препарату становить лише одну добу, його можна використовувати для лікування протягом усього сезону аж до дозрівання врожаю (зазвичай потрібно 4–6 обробок).
Написати коментар